Це було ще в моi хiппiвськi часи. Львовська область. Ми з подругою мандруемо в Закарпаття автостопом. Вона полтов'янка, я-москвич. Сидiмо на узбiччi на плацiках, снiдаемо. Раптом помiчаемо пару вбитих драпою растаманiв що теж йдуть трасою у нашому напрямку. Ну, нефор нефоровi завжди кумпель- вiтаемось, запрошуемо поiстi. У вiдповiдь: Мьi по-украински не говорим! Ми з подругою подивiлись один на одного: А откуда вьi? Вони: та мьi не украiнцьi, мьi крьiмчане'. Я спокiйно повертаюся до своеi дiвчини: Друже, Катрю, Слава Украiни!' Вона: Героям слава! Я перший раз в життi бачив як укурена вщент людина тверезуе миттю!