Передісторія: моя мама дуже любить квіти, так всі кімнати просто таки заставлені вазонами. В тій кімнаті, де комп - лише один вазон, але він - величезний, стоїть на шафі і в"ється по безлічі ниток, які протягнуті по потолку від однієї стіни до іншої.. Збоку виглядає ніби весь потолок заріс листочками.. )
Так от, нікого немає дома, вирішила посидіти в неті. Іду до компа. В одній руці - чашка гарячого чаю, в іншій - бутерброди.. Так от, заходжу в кімнату. Посковзнулася на якійсь фользі, яку вирізала моя мала.. З криками "Та йо* твою..." падаю. Тарілка з бутербродами вилітає з моїх рук і летить десь вбік. Я, відчайдушно намагаючись втримати рівновагу, хапаюсь за перше, що попалось під вільну руку. Бля, ну хто ж знав, що то була одна з ниток, на яких плівся цей грьобаний вазон...Падаю.. Нитки міцні, тому схопившись за одну нитку, тягну її донизу. слідом за нею тянуться всі нитки і величезний вазон прямо з шафи падає донизу. Мало того, кружка з чаєм залишається в мене руці, а сам чай "підлітає" доверху, я впала на підлогу а цей самий чай виливається на мене... Тим часом, тарілка з бутербродами летить десь вбік і врізається в повністю скляну стєнку.. Ця вся велика скляна хрєнь з дорогущими сервізами розбивається нахер...
Післямова: Лежу на підлозі, вся мокра, в чаї, в одній руці нитка, в іншій - порожня кружка, в кімнаті просто ядерний пи*дець, м"ягко кажучи..
Ненавижу вазони.
Відпочивали ми цого літа сімєю у бабусі на селі. А там як водиться господарка: корівка, свині кури ну і собака, щоб усе те стеріг. Моїй п*ятилітній сестричці найбільше курочки сподобались. Варто зазначити, що собака Бурко теж до них не рівно дихав і при всякій нагоді намагався поскубти з них пір*я. І от одного дня тато вирішив спустити Бурка з ланцюга, щоб побігав. Мая сестра побачивши те почала просити:"Тату, ну не спускайте пса, не спускайте, він за курочками буде бігати" Проте тато не зважав на прохання і відпустив собаку і тоді мала видала геніальну фразу: "Ну бл@ядь, тату, тепер самі будети яйця нести!" і побігла рятувати курей.
Він: чим любиш займатись?
Вона: в мене цілий список.
Він: І що в твоєму списку?
Вона: Він дуже довгий.
Він: ну хоча б частину зі списку напиши.
Вона: так почнемо не зневажаю кошенят, рожеві шпалери, каву в сім ранку, дунути, поїсти, поспати, ще раз дунути, потім хлопців, які до того часу стали краще (після 2х банок), ще варення, борщ, і ще купу різної поєб..ні - думаю поки достатньо?
Він: О_о
Він: давай зустрінемося?
Дзвонить мама, скаржиться, що вже років десять не писав лист Миколаю, каже, скинь хоча б есемескою...
Як відомо, по селах на Андрія збитки роблять. У нас в селі, правда, збитки роблять на Івана 7-го липня, але оце згадав історію і щоб не забути пишу зараз. То лише колись робили збитки лише там, де незаміжні дівки жили. А то був якийсь час коли хлопці знаючи що нічого за то не буде робили збитки всім підряд без розбору. То вночі туалети дерев'яні з половини села на роздоріжжя позносять і розставлять як багатоповерхівки в спальному районі, то лісникового воза вночі на клуб висадять (без коней, звісно). Лісник з десятком помічників його звідти ледве зняли щоб дах не завалити.
Того року я із кількома колєґами чекали біля нашої фіртки щоб народ полягав спати. Ніч була доволі темна і ми чекали, бо знали, що багато хто десь до 1-2 години ночі стереже свої фіртки щоб не поцупили. Вже північ минула, ми обдумували план дій, як раптом почули як вулицею дуже швидко біжать кілька хлопців. Один з них забіг до нас у двір відхекатись а решта побігли далі. Придивився – знайомий (з). Я (я) й питаю:
(я) Що, підстеріг хтось і надавав по шиї?
А він у відповідь ледве дише, так біг. За хвилю й каже:
(з) Та ну нафіг, %*ать! Я ледь дуба не врізав!
(я) Що таке? Розказуй!
(з) Знаєш старого Івана, що через три хати живе?
(я) Ну?
(з) Так от. Старші хлопці задумали щось і сказали натягати їм фірток під клуб якнайбільше, інакше зловлять і надають добряче. Ми йшли попри Іванову хату і подумали, а чого б у нього не сперти фіртку? Придивились – наче ніхто не вартує. Але мене приперло до вітру і я пішов у їх сад. Прилаштувався біля найближчого дерева і починаю робити свою справу. І чую, що звідкись несе перегаром. Ну точно, думаю, старий Іван десь тут ходить і фіртку стереже, треба буде пацанам сказати, щоб не попалились. Не встиг я це подумати, як дерево, під яким я прилаштувався, хитаючись повертається і питає непевним п’яним хриплим голосом старого: „А шо ти, скурвій сину, тутка в мому саді робиш, га?” при цьому обдаючи мене вже конкретним перегаром.
Я, бл*, вже думав що пі*ць, так злякався. Забув що робив, штани в руки і драла звідти. Решта просто зрозуміли що щось не так і теж побігли. Хоч би старий Йван був настільки п’яний що не впізнав мене, а то мені буде завтра...
